УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Під пальмою Путіна в саду Лебедєва

Під пальмою Путіна в саду Лебедєва

В Алушті 22-23 жовтня відбувся круглий стіл між політиками та політологами України та Росії. Захід гордо назвали «Російсько-український діалог». Щоправда, автор «Обозу» до цієї назви додав би ще два слова «імені Лебедєва». Тому що «діалог» відбувся в кримському пансіонаті «Море», який належить згаданому Лебедєву. Делегації туди доставляли літаками, які належать – з вірогідністю 99% - Лебедєву. В дискусії брали участь люди, яких пов’язують з тим-таки Лебедєвим. Коли ведучий «діалогу» представляв різні аналітичні центри, то навіть обмовився, що йому «незручно говорити, що Лебедєв - скрізь начальник».

Лебедєв - людина знана. Депутат Держдуми Росії, бізнесмен. В Україні прославився завдяки інвестиційним проектам та особливою думкою з приводу україно-російських стосунків. Олександра Лебедєва називають чи не головним лобістом українських інтересів в Росії. Під час помаранчевої революції йому дорікали підтримкою команди Ющенка. Особливо він прославився, коли напередодні президентської кампанії запросив у свій пансіонат Путіна, Кучму та представників близького оточення Віктора Ющенка, зокрема - Рибачука і Мартиненка.

Кучму це дуже образило. «Ось Лебедєв опозицію привіз!»- поскаржився він Путіну. За словами бізнесмена, російський президент на це відповів: «Леоніде Даниловичу, що ви? В усьому цивілізованому світі - ті ж американці - спілкуються з опозицією. Чому Лебедєву не можна?»

Щоправда, після виборів любитель української опозиції істотно охолов до нашої держави й навіть припинив інвестиції в більшість проектів. Генпрокуратура відсудила у нього готель «Україна» в Києві, а уряд вніс цей комплекс у перелік об'єктів, що підлягають повторній приватизації.

За кримські проекти бізнесмена узялася кримська прокуратура, зокрема, почалися перевірки по пансіонату «Море». Як розповіли «Обозу» на місці, претензії були до приватизації землі, за три місяці кількість перевірок перевалила за півсотні. «Україна сьогодні розбита на п’ятдесят Гуляй-полів, де на тачанках їздять люди, які видають себе за помаранчевих революціонерів. Тільки у них чорно-помаранчеві стрічки на папахах і пластикові кулемети. Якщо вони бачать обоз, в якому їде російський капітал, вони на нього нападають», - так, зокрема, оцінював нинішню Україну згаданий бізнесмен в інтерв’ю інтернет-виданню «Главред» кілька місяців тому.

Однак тепер таких категоричних оцінок українській владі він не дає. Можливо, російський бізнесмен побачив нові перспективи для себе в Україні, бо «діалог» став його першою публічною «засвіткою» в Україні після помаранчевої революції.

Щоправда, засвітився Лебедєв тільки обличчям, адже якщо зважати на ті коментарі, які він дав журналістам, - можна говорити про відсутність чіткої позиції. Єдине варте уваги з того, що він сказав на камери, - що російські інвестори відчувають дискомфорт в Україні, однак він переконаний, що через рік Україна буде нагадувати звичайну європейську демократичну країну.

Вступне слово на круглому столі, вимовлене організатором, теж дивувало своєю лаконічністю. Він лише попросив присутніх обсудити питання свободи слова в Україні та Росії. А від себе додав, якщо російські засоби масової інформації зловживають самоцензурою, то українські ЗМІ знаходяться в ситуації максимально можливої свободи. «Ось, наприклад, недавнє моє інтерв’ю журналу «Експерт», яке мені не дали правити. Після нього мене в Києві не на всі пороги пустять», - поскаржився він.

Інтерв’ю справді може декому не сподобатися. Бізнесмен у ньому розповів, наприклад, що під час виборчої кампанії штаб Ющенка орендував в нього приміщення. «Як тільки вони перемогли - відмовилися платити. У них борг 150 тисяч доларів. Вони кажуть нашому представнику: «Ну ти, пішов звідси! Вважай за честь, що ми тут у вас сидимо», - сказав депутат газеті «Експерт».

Здавалося, що після цього Лебедєв уникає інтерв’ю. Ні, він нікому не відмовляв, з ним домовилось кілька журналістів, але всіх він просив трохи зачекати. В результаті перед відльотом до Києва журналісти зі здивуванням виявили, що розкрутити привітного депутата в джинсовій курточці на інтерв’ю не вдалося жодному.

Тому акули пера так і не збагнули, навіщо насправді Лебедєву цей «діалог», який до речі, якщо вірити організаторам, цією зустріччю не обмежиться, а стане регулярним. Схоже, держдумівець вирішив тримати руку на пульсі політичного життя України. Наприклад, серед запрошених не було видно якоїсь вибірки за політичними поглядами. Як розповідали організатори, запрошували представників ледь не всіх фракції українського парламенту. Щоправда, приїхало лише двоє. Трохи більше було представників Верховної Ради Криму. Кажуть, дізнавшись про захід, неформально туди під’їхали Грач і Куніцин. Учасники зустрічі жартували, що ці двоє начебто прибули банально «просити грошей».

До речі, Грач в Криму зараз піариться повним ходом. Скрізь висять рекламні біг-борди Грача – «нащадка Богдана Хмельницького». Добре, хоч не Павла Полуботка. Однак повернемося до діалогу. Оскільки політиків було небагато, ініціативу перехопили політологи. Причому слово надавалося по черзі то «їхньому» - то «нашому».

Але справедливим такий розподіл важко назвати, тому що частина «їхніх» були, по суті, «нашими» Окара або Бєлковський, наприклад. Тож не дивно, що початок дискусії нагадував гімн жовто-блакитним.

Судіть самі: все почалося з того, що «їхній» експерт з нашим прізвищем Цибко, якого представили як головного наукового співробітника Інституту міжнародних економічних та політичних досліджень РАЕ, дуже похмуро змалював ситуацію з демократією в Росії: «Потреба населення в сильній владі набагато більша, ніж Путін може організувати. Потреба до цензури в ЗМІ набагато вища, ніж на ЗМІ впливає центральна влада. Освічені молоді люди вимагають сильної держави, пенсіонери ностальгують по Сталіну. Якщо команда Путіна не розсвариться - скинути цю владу неможливо. Даремно себе Березовський тішить ілюзіями».

На цьому фоні контрастно виглядала доповідь політолога Карасьова, що собою являє Україна: «Революція в Україні продовжується. У нас домінує політика мас, хоча зовні це виглядає, як політичні розбори в середині влади. Наша революція зруйнувала державу, радянську державу. Це були перші вибори нерадянського президента. В Україні злам державної машини, в Росії - навпаки консолідація навколо ідей державності. В Україні навіть немає політики по відношенню до Росії, бо немає кому її виробляти».

«В Росії все чітко: один політик, один політолог, один експерт у справах СНГ. Якщо уявити Україну та Росію однією територією - це буде утворення з різними полюсами… В Росії один цар, а в Україні кожен собі гетьман», - продовжив думку Карасьова Окара.

Подальші виступи лише поглиблювали тезу про розбіжність Росії й України. З цим за круглим столом ніхто не сперечався. Однак вже за вечерею в ресторані один російський політолог чомусь намагався довести мені, що росіяни й українці - одне й те ж саме, просто ми «трохи гальмуємо». Однак, на його переконання, через 10 років теж матимемо свого Путіна і будемо схожі на Росію, як дві краплі води. Думку політолога охоче підтримали колеги. А я не могла не запитати: якщо українці та росіяни такі схожі, чому ж нам так важко знайти спільну мову?

Під час «діалогу» українським журналістам вдалося виловити й кілька свіжих думок про внутрішню політику нашої держави. Зокрема, Карасьов підкинув цікаву версію, що парламент ми будемо вибирати на один рік. «Як тільки за політреформою Президент отримає право розпускати парламент, він цим шансом скористається. Тож я б рекомендував бізнесменам не викладати великі гроші за місце в списку», - зауважив Карасьов. Олесь Доній до цього додав цікаву власну версію, що коаліційний уряд має багато шансів бути помаранчево-блакитним. Мовляв, всі союзи хороші, аби лише не допустити до кабміну Тимошенко. «У неї більше шансів стати Президентом, аніж прем’єром», - додав Доній.

Українські політологи всі зійшлися на думці, що вибори в Україні будуть максимально вільними та справедливими, що Україна скочується до парламентсько-президентської республіки, тому анархічні тенденції у нас будуть лише посилюватися. Росіяни слухали «наших», немов прибульців з Марсу.

Нарешті, депутат держдуми Алксніс не витримав такого глуму, і присутні почули звичну великоросійську риторику. «Я одразу скажу: я людина імперського мислення», - почав він свій виступ щиросердим зізнанням. Депутат поскаржився, що Україна в СНД «використала Росію, як дійну корову», а тепер - як ніж у спину – її вступ до СОТ. Мовляв, спробуйте вступити - ми вам покажемо. Перекриємо газову трубу, а тоді - шахтарі з Донбасу підуть на Київ. «Скоріше вони підуть на Москву», - зразу відгукнувся хтось із українців. А нардеп Верховної Ради Віталій Шибко зауважив грізному росіянину, що Україна не проти платити справжню ціну на газ.

В результаті дискусія скотилася до банальних «розборок» з приводу статусу російської мови, газової труби, а також звелася до побутових тем «хто кому що винен» та «хто кого повинен повчати». При цьому навіть спокійний, як слон, нардеп Володимир Цибулько наприкінці диспуту ледь не скипів. Хоча швидко повернув собі іронічно-виважений настрій і навіть не відмовив собі в задоволенні покепкувати з російської делегації, коли автобус по дорозі в аеропорт зупинився біля розвішаних на узбіччі траси вовняних ковдр. Росіянам вироби сподобалися, особливо після реклами Цибулька: «Це - карпатські ковдри. В них бандерівці загорталися».

Завершився семінар поїздкою в театр Чехова, який Лебедєв збирається відбудовувати. Слід визнати: до пропаганди російської культури він охочий, як ніхто інший. В стобаксових номерах пансіонату «Море», де розмістили українську делегацію, лежали проспекти шикарного культурного російського центру в Криму та в Парижі – в будівлі замку, збудованого ще принцом Конті. Звісно, вся ця розкіш створена з ініціативи і не без фінансових вливань «господіна Лебедєва».

А ще учасникам «круглого столу» показали диво-проект - пальму Путіна в парку пансіонату Лебедєва. «Пальма Путіна» - це звучить дуже оригінально, майже, як «черемха Ющенка», або «баобаб Березовського». Тож охочих подивитися, що воно таке, зібралося чимало. Недалеко від «Арки Злагоди», збудованої на честь ЄЕП, журналістам показали справжню двометрову пальму з табличкою, яка засвідчує, що посадили дерево Путін та Кучма. «А чому її не називають пальмою Кучми?», - запитали журналісти. «Пальма Путіна» - цікавіше і милозвучніше, - відповіли організатори.

Поряд, до речі, стовбичила ще одна пальма – спікерів. Присутні зауважили, що пальма Путіна - вища, пишніша та зеленіша. Одним словом, не такий «замориш» як у Гризлова-Литвина. «Путін добре саджає. Й Ходорковського добре посадив, і пальму», - зауважив хтось з присутніх на екскурсії росіян.

Ця путінська пальма чомусь нагадала учасникам заходу шквал анекдотів. Навіть в аеропорту українська делегація жартувала, що Путіну треба продовжувати з пальмами в тому ж дусі: разом з Абрамовичем засадити ними всю Камчатку.

Там пальми не ростуть? Нічого - виручить рельсовий шедевр, донецька гордість - пальма Мерцалова. Це, мовляв, буде справжній символ російсько-української дружби.