Медведько в капкані

Бо не дай Боже попастися зараз під гарячу руку цим двом високим достойникам і природженим полководцям, які 25 січня 2006 року вирішили оголосити війну Інтернет-виданню „Обозреватель”. І навіть створили оперативний штаб на чолі заступником Генерального прокурора Тетяною Корняковою, яку Медведько зобов'язав нейтралізувати наші публікації про витівки прокурора Обухівського району Хруща.

Доки ми описували, як Хрущ з компаньйонами викрав з території Васильківської військової нафтобази й продав за готівку через автозаправки міста Києва 4 тисячі тонн паливно-мастильних матеріалів на суму понад 10 млн. грн., Медведько робив вигляд, що це його не стосується. Навіть коли 28 вересня 2005 року прокуратура Київської області, перевіривши наші публікації, порушила проти Хруща кримінальну справу, Олександр Іванович не втратив звичної душевної рівноваги, а витребував постанову про порушення справи до Генеральної прокуратури й скасував її без жодних пояснень. Але коли наше видання проінформувало своїх читачів, що обласна прокуратура порушила за заявою автора цих рядків ще одну справу проти Хруща – за використання фальшивого лікарняного листа, а потім повідомило подробиці про прокурорські афери з відводом землі в Обухівському районі на підставних осіб, терпець Медведьку урвався. Оскільки ми оприлюднили не тільки прізвища тих людей, від імені яких писалися заяви на виділення благословенної обухівської землі, але й вказали, з ким саме Хрущ поділився нажитою в такий спосіб копійкою https://www.obozrevatel.com/news/2006/1/26/82865.htm

Попри те, що в тій статті ми щиросердно радили Генеральному прокуророві України взятися за голову, Олександр Іванович не звернув уваги на наші дружні поради. Натомість наказав Корняковій негайно виявити джерела інформації журналістів „Обозу”, за потреби - порушити кримінальну справу, але найголовніше – підготувати й оприлюднити заяву ГПУ про те, що руки Обухівського прокурора Василя Хруща та його кума Віктора Пинзеника ніколи не крали. І, тим більше, ніколи не надавали в бухгалтерію прокуратури Київської області фальшивого лікарняного листка.

Корнякова, як не дивно, хвацько взялася за виконання відповідального доручення. Хоча, на наш погляд, пані Тетяні було б варто попередити Медведька, що вона не може відбілювати Хруща бодай з суто етичних міркувань, оскільки у червні 2005 року „Обоз” надрукував викривальне інтерв'ю з її чоловіком, генерал-майором податкової міліції Олександром Корняковим, на предмет витівок Обухівського прокурора https://www.obozrevatel.com/news/2005/6/16/20022.htm. І що це інтерв'ю було одним з аргументів на користь порушення проти Хруща кримінальної справи.

Але здоровий глузд не став Медведькові на заваді й за годину після виходу нашої статті він наказав підлеглим протягом одного дня (!) розшукати всіх тих людей (а це 18 осіб), від імені яких Хрущ оформлював відведення 5 га землі в Обухівському районі, та відібрати в них пояснення, в яких має бути написано, що вони, буцімто, дійсно зверталися в Обухівську районну Раду з проханням виділити їм землю під дачну забудову, але через день після одержання землі раптом передумали (всі 18 одночасно) й перепродали цю землю іншим людям. Причому, без участі Хруща. Окрім того, Медведько наказав підлеглим забрати з прокуратури Київської області нашу заяву про земельну аферу й не пізніше 30 січня 2006 року винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

Щоправда, підлеглі спробували обережно натякнути Генеральному прокуророві України, що, відповідно до статті 95 Кримінально-процесуального кодексу, дослідчу перевірку не можна проводити доти, доки не буде опитаний заявник, тобто журналіст Бойко. І що у випадку відмови в порушенні кримінальної справи доведеться видавати Бойку копію відмовної постанови. А цей негідник, мовляв, не тільки її надрукує, так ще й оскаржить до суду. На що Медведько відповів коротко: „Бойка не опитувати, копії постанови йому не давати”. Одне слово, якщо Президент сказав, що в його оточенні корупції не має – значить не має.

Складніше було закрити кримінальну справу, яку проти кума Пинзеника в черговий раз порушила прокуратура Київської області. Річ у тім, що Хрущу вже було пред’явлено обвинувачення та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, причому спростувати обвинувачення неможливо. Нагадаємо, що прокурор Обухівського району на цей раз попався на тому, що надав у бухгалтерію прокуратури фальшивий лікарняний листок, згідно якого він тяжко хворів у період з 19 лютого по 2 березня 2005 року. Але насправді в цей період доблесний страж закону розважався в п'ятизірковому готелі на курорті в Єгипті, де весело смітив грошима, „заробленими” на пограбуванні Васильківської нафтобази. Але й тут Медведько з Кудрявцевим знайшли вихід. Доки гінці ГПУ спілкувалися з підставними „землевласниками” по інших областях України, Кудрявцев розшукав обвинуваченого Хруща й порекомендував йому негайно зустрітися з лікарем, який в лютому 2005 року виписав Хрущу фальшивий лікарняний, з тим, щоби примусити ескулапа відмовитися від своїх попередніх свідчень. Одначе виникла проблема – Хрущ, домовляючися свого часу про оформлення фальшивого листка непрацездатності, навіть не поцікавився, в якому медичному закладі будуть робити підробку. І, тим більше, гадки не мав, який саме лікар його „обстежував”. Але оскільки матеріали кримінальної справи проти Хруща вже були в Генеральній прокуратурі, Кудрявцев миттєво з'ясував, де працює терапевт Віктор Борисович Б-вик, і відправив Хруща залякувати лікаря.

Пацани перестаралися

Переговоривши з Кудрявцевим, обвинувачений Хрущ поїхав на Печерські пагорби в пошуках лікарні. Знайшовши кабінет №96, Василь Іванович взявся за звичну роботу – став шантажувати. Але трохи перестарався. В усякому випадку, йому не варто було від імені Генерального прокурора України погрожувати лікарю наручниками й вимагати, щоби Віктор Борисович Б-вик впродовж найближчих 25 хвилин написав на ім'я Медведька заяву про те, що він відмовляється від своїх попередніх свідчень.

Лікар не на жарт перелякався, і як тільки обвинувачений Хрущ закрив двері, негайно повідомив „куда слєдуєт” про зміст своєї розмови з посланцем Генпрокурора. Через півгодини в кабінеті №96 вже був слідчий, який веде справу Хруща, начальник управління кадрів обласної прокуратури та один з заступників прокурора Київської області. Запротоколювавши розповідь лікаря, слідопити заховалися й стали чекати на друге пришестя Хруща з тим, щоби спіймати злочинця „на гарячому”. Ждати довелося недовго – буквально за кілька хвилин у кабінет терапевта Б-вика заглянув якийсь бородань і спитав у лікаря, чи підготував той заяву. Вискочивши з засідки, детективи взяли відвідувача за те місце, яке Тетяна Коробова називає словом „жопа”, і поцікавилися, хто він такий і що тут робить. Виявилося, що своїм візитом лікарню удостоїв водій Хруща, а сам Василь Іванович у цей час перебуває на вулиці. Запротоколювавши свідчення водія, працівники прокуратури вийшли на автостоянку попід лікарнею й стали шукати колегу. Треба думати, що їм довелося проявити всі свої оперативно-розшукові навички, оскільки Обухівський прокурор має чималий автопарк і було невідомо, на якому саме авто він приїде сьогодні. Виявилося – на „Хонді”. Але затримати обвинуваченого Хруща на місці злочину не вдалося – прокурор Обухівського району не дався в руки слідчого, а вскочив у машину та кинувся тікати. Мабуть, поїхав до Кудрявцева. Тоді слідчий повернувся в кабінет лікаря, опитав свідків цієї події та провів впізнання зловмисника по фотографії Хруща, наданої кадровим управлінням. Що ж стосується лікаря Б-вика, то він подав у прокуратуру заяву про порушення кримінальної справи за фактом погроз і шантажу з боку людини, яка назвала себе прокурором Обухівського району Василем Хрущем.

На що розраховує Медведько. І на що він не розраховує

Звісно, сміятися з ображеного Богом Генерального прокурора України – то великий гріх. І прямий злочин перед „народним Президентом”, в очах якого Олександр Медведько своєю відданістю ідеалам „помаранчевої революції” перевершив навіть бабку Параску. Але шила в мішку не заховаєш і ми змушені констатувати, що на чолі Генеральної прокуратури України перебуває не просто корупціонер, а особа, яка потребує негайного психіатричного освідування. Бо, погодьмося, здорова на голову людина на стала б так ганьбитися і виставляти себе на сміховисько заради якогось там Хруща. Принаймні, після того, що трапилося в лікарні, Медведько, якби він був сповна розуму, без звуку санкціонував би подання в суд про взяття обвинуваченого Хруща під варту, Кудрявцеву порекомендував би повернути Хрущу його „подяку”, а Пинзенику пояснив би, що допомогти куму вже просто неможливо.

Одначе Генеральний прокурор вирішив по-інакшому. Довідавшися, в яку халепу встряв Хрущ, Медведько порадився з Кудрявцевим, наказав забрати в Генпрокуратуру й знищити всі ті протоколи, які були складені в лікарні працівниками прокуратури Київської області, та звільнити з роботи обласного прокурора Гайсинського, який не вірить у законослухняність Хруща. Ну і, зрозуміло, поширити заяву ГПУ про те, що в прокуратурі Обухівського району корупції не виявлено. Як і в оточенні Президента. А на той випадок, якщо лікар Б-вик стане розповідати журналістам про те, як його залякували від імені Генерального прокурора – притягнути Б-вика до кримінальної відповідальності за розголошення даних досудового слідства.

Щоправда, є дві невеличких проблеми. Перша з них полягає в тому, що лікар Б-вик попереджався як свідок про нерозголошення даних слідства щодо обставин виготовлення фальшивого лікарняного. І ці подробиці він дійсно розповідати не хоче. Але громадянин Б-вик ніколи не попереджався й не міг попереджатися в принципі про нерозголошення інформації про те, як йому погрожував Хрущ. А тому ми урочисто обіцяємо Медведьку й Кудрявцеву, що якщо вони не припинять шантажувати лікаря, ми не тільки опублікуємо його повне інтерв'ю, але й приставимо до Віктора Борисовича Б-вика цілодобову охорону з числа журналістів „Обозу”. Щоби з людиною нічого не трапилося. Така охорона буде тим більше актуальною, що вже були випадки, коли в справах, які „розслідував” Медведько, гинули свідки. І навіть охоронці.

Зокрема, у 2001 році Олександр Медведько, який тоді працював на посаді начальника управління прокуратури Донецької області, очолював штаб по розслідуванню вбивства слов'янського журналіста Ігоря Александрова. Попри те, що формальним керівником групи був слідчий Генпрокуратури з особливо важливих справ Володимир Голик, Медведько без його відома проводив самостійні слідчі дії, внаслідок яких встановив „вбивцю” – сухотного бомжа Юрія Вередюка. А також „виявив” двох свідків, яким Вередюк начебто пропонував взяти участь у скоєнні злочину. Після того, як Голик отримав докази того, що матеріали Медведька є фальсифікатом, знайдені донецькою прокуратурою „свідки” були вбиті. А сам Голик – відсторонений від розслідування.

Окрім того, у лютому 2002 року була вбита ще одна людина – прапорщик Слов'янського міськвідділу УМВС в Донецькій області Андрій Рябцов, який раніше охороняв Голика. Попри те, що на той момент Голик вже не мав офіційного відношення до розслідування вбивства Александрова, досвідчений слідчий продовжував цікавитися цією справою та підтримував контакт з колишнім охоронцем. На прохання Голика Рябцов приватним чином збирав інформацію щодо осіб, які могли бути причетні до вбивства журналіста, за що й поплатився. Через два роки, 20 січня 2004 року, Володимир Голик був допитаний у Генпрокуратурі як свідок. Цитуємо протокол допиту:

«На перепроверку данной информации (про причетність до вбивства одного колишнього міліціонера – авт.) я ориентировал сотрудника СБ Романченко и при окончательном моем отъезде в Киев – Рябцева, попросив продолжить установление данного лица. Также я попросил в случае установления данного лица либо получения любой другой информации по делу Александрова информировать меня, оставив ему (Рябцову – авт.) номера своих мобильных телефонов. В первых числах февраля 2002 года мне позвонил Рябцев и просил принять его в Киеве по ранее данному заданию. Как сказал мне Рябцев, у него есть хорошая информация по нашему делу, подразумевая дело об убийстве Александрова. Поскольку я в тот день уезжал в командировку в Тернополь, Здолбунов, Ровно, то попросил его приехать через 10 дней, т.е. когда я вернусь. В день отъезда из командировки мне на мобильный телефон позвонил друг Рябцева по имени Дмитрий и сообщил, что Рябцев погиб. На мои расспросы Дмитрий ответил, что Рябцев звонил мне в его присутствии, но что именно он хотел сообщить, ему, Дмитрию, не известно. Погиб Рябцев, по словам Дмитрия, выбросившись из личного автомобиля. При осмотре автомобиля Дмитрия были обнаружены пятна крови».

Андрій Рябцов загинув на території Харківської області, по дорозі до Києва, куди він їхав з тим, щоби передати Голику інформацію про справжніх вбивць Александрова. „Розслідувана” Медведьком справа відносно Вередюка вже була в суді, Медведько дістав за „розкриття” вбивства заохочення у вигляді грошової премії та підвищення в посаді, а тому не має нічого дивного, що Рябцов на трасі раптом випав з автомобіля. Причому так випав, що в салоні залишилися плями крові. Втім, донецька прокуратура нічого дивного не побачила й винесла постанову про те, що це було самовбивство... Цікаво, чи усвідомлює Ющенко, кого саме він призначив на посаду Генерального прокурора після підписання меморандуму з Януковичем?

Друга проблема, що неодмінно постане перед Медведьком, полягає в тому, що всі кримінальні справи проти Хруща порушувалися не з ініціативи працівників Київської обласної прокуратури, а за заявою автора цих рядків в результаті багатомісячної боротьби. І порушувалися зовсім не тому, що прокурор області Юрій Гайсинський не любить Хруща, а тому, що діватися йому просто нема куди – занадто вагомими є наявні в нас докази злочинної діяльності Обухівського прокурора. Між іншим, обласна прокуратура досі відмовляється порушити за нашими публікаціями кримінальну справу проти спільників Хруща, разом з якими він крав бензин у Василькові. Відмовну постанову автор оскаржив до суду і якраз у день виходу цієї статті, 31 січня 2006 року, в Печерському райсуді має відбутися чергове слухання. Попереднє засідання було зірвано Медведьком, який раптом забрав з обласної прокуратури матеріали перевірки наших статей про „справу бензовозів” і „забув” їх повернути для розгляду в суді.

Тому попереджаємо Медведька й Кудрявцева, що робити вигляд, буцімто вони не читають „Обоз”, їм не вдасться: всі постанови про закриття кримінальних справ проти Хруща або про відмову в порушенні кримінальних справ щодо нього Медведько зобов'язаний в копіях направляти авторові публікацій для подальшого оскарження в суді. Щоправда, Генеральний прокурор України відмовляється це робити, а на запити журналіста просто не реагує. Але довго „морозитися” Медведьку не вдасться. Річ у тім, що 3 квітня 2003 року в результаті парламентських слухань щодо стану дотримання свободи слова в Україні Верховна Рада доповнила Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 212-3, згідно якої ігнорування запитів журналістів або невчасна відповідь на такі запити з боку осіб, на які поширюються вимоги Закону України „Про боротьбу з корупцією”, становить склад корупційного діяння. Сподіваємося, Медведько не сумнівається в тому, що Генпрокурор підпадає під дію цього Закону? А тому той факт, що Медведько не хоче відповідати на наші запити, означає тільки одне – на чолі Генпрокуратури перебуває корупціонер. Тож нехай Олександр Іванович ще раз уважно перечитає останній абзац і нарешті зрозуміє, що найближчим часом він піде в суд, як діти в школу.