Лідерка опозиції "привітала" Ющенка через газету

фото пресс-службы БЮТ

У своїй статті Мемуари одного року, або 12 миттєвостей із життя української політики Юля Тимошенко дала оцінку минулому року, отож, слідом за лідеркою БЮТ, переглянемо 2006 ще раз:

"Я не відступилася від жодної своєї стратегічної лінії з наведення порядку в енергетиці в обмін на збереження посади, працюючи віце-прем’єр-міністром. Я твердо знала, що така моя робота досить скоро завершиться відставкою, але я не готова була міняти принципи на посади. Коли за посаду прем’єр-міністра треба було платити служінням любим друзям, а не нації, платити компромісами з кланами, платити за збереження посади здачею країни «РосУкрЕнерго» замість відправки бандитів у тюрми, — я чітко дала зрозуміти, що до таких моральних критеріїв не готова. Крісло прем’єр-міністра такою ціною мені не потрібне, бо посада — не самоціль.

Зрозумівши це, Ющенко підписав указ про моє звільнення. І правильно зробив, бо я ніколи б не стала ні для нього, ні для країни ще одним Єхануровим або Порошенком.

Мені жаль, що керівні «нашоукраїнці» так і не зрозуміли, що не в посаді прем’єр-міністра річ, а в тому, що їм (як показав досвід) нічого, крім псевдопатріотичного просторікування, довіряти не можна, бо неодмінно розвалять. Демократичні сили перемагали тільки тоді, коли наша команда брала справу у свої руки. Тільки тоді був результат. Із цього ми зробили висновки. У 2007 році подвоїмо, потроїмо свої зусилля в боротьбі за Україну й розраховуватимемо виключно на себе та на мудрість і патріотизм нації. З ілюзіями про широкий демократичний табір потрібно закінчувати, бо ці ілюзії стають смертельно небезпечними, вони здатні поховати всі шанси України на європейськість, демократичність і навіть на збереження незалежності.

Згадуючи травень 2006 року Юля Тимошенко зазначає, що «Наша Україна» прийшла на переговори з коалізією "босою", тому і не дивно, що вона цю коаліцію ні з чим і програла: "Я ще й сьогодні дивуюся, як «Наша Україна», яка вже вирішила зрадити демократичну коаліцію, могла програти, маючи такі стартові умови, переговори з Партією регіонів. Їм віддавали абсолютно все: прем’єра, силовиків, більшу частину Кабміну, губернаторів. Уже й тоді було зрозуміло, що з часом усе це відберуть, але тоді Партія регіонів за зраду платила щедро. Паралельно нашоукраїнці проводили переговори з нами. Снідали з БЮТом, потім їхали на обід в офіс Януковича і поверталися до нас вечеряти. Переговори з боку НСНУ з нами вели люди з виразом трагізму і світової скорботи".

"Призначити Тимошенко прем’єром — це для Віктора Андрійовича стало б особистою драмою. Наші стосунки з Ющенком від часів помаранчевої революції переросли з дружніх і партнерських у конкурентні, а то й ворожі. Чому так вийшло? Я особисто ніколи не ставилася до Ющенка як до конкурента. Я й сьогодні вважаю, що у нас спільний політичний шлях. І те, що зараз відбувається між нами, — це прикро, але тимчасово...

Непослідовність політичних колег і партнерів, незрозуміла поведінка Ющенка, ображений Мороз, який без посади спікера перетворюється на міну уповільненої дії для демократичної коаліції… Нам не треба такої влади, каже Турчинов.

Я навіть сьогодні, після зради Олександра Мороза, вважаю, що віддати йому посаду спікера було б єдиним можливим виходом. Заради цієї посади він був згоден на все. Ми б мали демократичну коаліцію і демократичний уряд. На жаль, Петро Порошенко аж ніяк не міг себе уявити поза спікерським кріслом. На ще більший жаль, його у цих претензіях абсолютно підтримував президент. Пізніше Давид Жванія скаже Петру Порошенку «Петя... ты понимаешь, что ты своими действиями…» Ні, я не можу повторити того, що сказав Жванія Порошенку після провалу. Але, попри всю «велич» Порошенка, в цій ситуації він залишався лише підручним матеріалом. Головним дизайнером, архітектором усіх коаліційних подій, безумовно, був президент".

Юля Тимошенко вперше повідомила про те, що секретарем Ради національної безбеки мала стати вона, але, Президент передумав. Зовсім іншою була б сьогодні ситуація. Наводимо витяг зі статті:

Наприкінці вересня президент уперше після створення «широкої коаліції» запросив мене до себе на розмову. Ішлося про таке: Тимошенко призначається секретарем Ради національної безпеки і оборони, парламент розпускається, у країні проходять бліц-реформи, підвищуються заробітні плати, пенсії й соціальні виплати, так звана політична реформа через Конституційний суд скасовується. Проводяться дострокові вибори, демократична команда повертається до влади... Бути секретарем РНБО поряд зі строкатою й хаотично працюючою командою президента — це не цукерки їсти (не заздрю сьогодні Гайдуку). І тому я одразу відкинула цю думку.

Але цей сценарій видавався єдино можливим. Ми ще кілька разів зустрічалися з президентом та новим головою секретаріату Балогою і обговорювали деталі його реалізації. Після того я з тяжким серцем дала згоду щодо посади секретаря Ради Нацбезпеки. Половина моєї команди знову була проти. Знову — на чолі з Турчиновим. Це авантюра — йти на посаду секретаря РНБО, був переконаний Олександр Валентинович. Президент змінює свої рішення щодня. Сьогодні у нього — реформи, а завтра — широка коаліція. Однак переговори тривали. Доти, доки президент не почав лякати мною Януковича. Аналітики, наближені до секретаріату президента, прозоро натякали в засобах масової інформації: якщо Янукович не буде добре поводитися, то Тимошенко стане секретарем РНБО. Стало зрозуміло, що пропозиція щодо цієї посади була тільки страшилкою для Януковича. Втім, вранці 10 жовтня мені зателефонував голова секретаріату Віктор Балога і сказав, що сьогодні указ буде, а перед тим треба ще раз зустрітися, щоб остаточно обговорити деталі. Указ справді з’явився 10-го… про призначення секретарем РНБО України Віталія Гайдука. Цікаво, що я навіть не образилася. Мабуть, звикла. Навіть зітхнула з полегшенням...

Коли минулого тижня мені зателефонували з секретаріату й повідомили, що Ющенко остаточно ветував бюджет, я сказала, що завтра бюджет буде підписано..."

Президента Юля Тимошенко назвала "дуже дотепним". На її думку "часу з серпня по листопад для нього і його команди цілком вистачило, щоб зрозуміти, куди заведуть країну Віктор Янукович і його спільники. Зрозуміло, що широка коаліція не виконала жодних сподівань, які на неї покладалися. Мета цих хлопців — повне захоплення влади, включно з президентською, і повернення країни до тих часів, коли можна було робити все що завгодно, без контролю і без кари. У планах і розрахунках прем’єр-міністра та його оточення такого політика як Віктор Ющенко немає. І все ж таки сподіваюся, більше того — я впевнена, що президент прийме правильне рішення. Нам треба примусити себе ковтати спільні образи і знаходити мужність, щоб разом протистояти викликам. І одного весняного дня знову буде записано касету зі зверненням президента про дострокові вибори до Верховної Ради. Я сидітиму в кабінеті президента аж доти, доки вона не вийде в ефір, а жоден Безсмертний, Порошенко, Мороз чи Янукович не встигнуть зашкодити і зупинити процес.

Бої в Київраді, підписаний бюджет, Тарасюка не пускають на засідання Кабінету міністрів, «Наша Україна» не голосувала за закон про опозицію, Володимир Путін почав «човником» нескінченно возити Віктора Януковича в Бориспільський аеропорт і назад, якось несподівано й підозріло помер Ніязов, за відставку Черновецького готові голосувати вісімдесят відсотків киян, «РосУкрЕнерго» заявило про збільшення прибутків удвічі, ФБР розслідує зв’язок Могілевича з «РосУкрЕнерго», заступник генпрокурора Кузьмін заявив, що Кучма не винен у смерті Гонгадзе...

Але нехай головною подією грудня все ж таки буде свято Нового року. Це був рік, насичений подіями, які ще раз довели нам, що в країни немає іншого шляху, ніж шлях демократичний, і немає іншого варіанту, ніж втілення в життя ідеалів Майдану.

Якби президент і його команда мали можливість тоді, на тому Майдані, прочитати заголовки «Української правди» 2006-го — це видалося б їм нісенітницею і абсурдом. 2006-й — це плата за хуторянську, непрофесійну і абсурдну якість політики.

2006- й був багатий подіями. Але ще більше в ньому було неподій.

У січні — не вдалося досягти єдності і бодай взаємонепоборювання в демократичному таборі.

У лютому змарнували час і не встановили чітких правил гри після парламентських виборів.

У березні замість того, щоб діяти, було запущено процес нудних, безплідних і, зрештою, беззмістовних переговорів.

У квітні—травні —червні нова напасть: міф про широку коаліцію замість формування єдино можливої працездатної коаліції — демократичних сил, ведення переговорів на два фронти — з нами і з Партією регіонів і, як наслідок, повний політичний провал.

У липні втрачено час і підстави для розпуску парламенту — єдино можливого виходу з цієї патової ситуації.

У серпні — короновано Януковича, який, за логікою, в цей час уже мав їздити регіонами і займатися виборами.

Вересень, жовтень, листопад, грудень… За великим рахунком, усе відбувалося (а точніше — не відбувалося) як і в січні—березні…

Наприкінці цього тяжкого року ми просто зобов’язані стати логічними. Неспроможних, слабких та опущених великими хабарами політиків ми мусимо назвати неспроможними, слабкими та продажними. Припинити нескінченно покладати на них надії, бо це вже смертельно небезпечно для нації.

Політики, бізнесмени, впливові авторитетні громадяни, журналісти зобов’язані подолати втому від політичної дурості і знову створити єдину національну команду для повернення до логічного, красивого шляху еволюції України. Ми мусимо стати жорсткими як до влади, яка знову нівечить країну, так і до блаженних недоумків зі свого ж демократичного політичного табору, які дали втоптати в багно прапор свободи, що його з такими неймовірними труднощами нація змогла підняти у 2004 році.

Дострокові парламентські вибори — це завдання наступного року. 2007-го. Того самого року, про який пізніше напишуть: це був рік, у якому Україна остаточно позбулася примар минулого і навіки стала на шлях демократії. Я вірю, що буде сам так

Я знаю, що 2007-й стане кращим. Ми більше не маємо часу на те, щоб марнувати надії людей, які досі вірять нам і розраховують на нас. А це означає, що все буде добре. З Новим роком! Роком без жодної хвилини слабкості".

За матеріалами "Дзеркала Тижня"