На Луганщині захисту потребує лише українська мова

Останнім часом все відчутнішим стає напруженні у стосунках між південно-східними регіонами України та рештою областей. Наразі кульмінацією цього пртистояння став «парад мовних суверенітетів», коли у ряді областей майже одночасно місцеві ради надали російській мові статусу регіональної. Протистояння посилюється ще й тим, що, програвши боротьбу за створення коаліції, певні політичні сили намагаються реваншуватися на місцевому рівні, і, слід визнати, це виходить у них доволі непогано. Про ситуацію в одному з таких проблемних регіонів розповідає колишній губернатор Луганщини Олексій Данілов.

Луганська область, яку Ви нещодавно очолювали, стала однією з перших серед тих, де ухвалено рішення про надання російській мові статусу регіональної. В чому, на Вашу думку, причина параду мовних суверенітетів та якою є реальна мовна ситуація на Луганщині?

- Протягом 15 років в Україні ніхто не займався проблемою української мови як державної. От хоч зараз подзвоніть в Секретаріат Президента, Кабінет Міністрів або будь-яку іншу державну установу. Перше, що ви почуєте: «Вас слушают…» або «Что вы хотели?», або «Вам кого?».

Після мого призначення в лютому 2005 року на посаду голови Луганської обласної держадміністрації, я попросив, щоб секретарка спілкувалася державною мовою. Але коли їй телефонували з Києва, з того ж Секретаріату Президента, а вона, беручи слухавку, відповідала українською, її перепитували: «Це Луганська обласна адміністрація? Чи, може, ми не туди потрапили?».

Ви не знайдете жодної установи, де починаючи з 1991 року, з початку незалежності нашої держави, хтось спілкувався державною мовою. Я піднімав це питання ще в 1996 році, будучи мером Луганська. Мене дуже дивувало, коли рішення «ім’ям України» виносилося не державною мовою.

Шкода, що на сьогодні багато українців, які мешкають на теренах України, не знають української. Вони не тільки мову не знають – вони не знають України. Я вже не кажу за історію того, що відбувалося 200, 300 років тому на нашій землі. Вони навіть не згають, що відбувалося 30-40-50-60 років тому. Російській мові на Луганщині, як і в інших регіонах, нічого не загрожує. І не перешкоджає людям спілкуватися російською. Інша річ, що державній мові там є велика загроза.

Щодо російської мови, вона на Луганщині панує у всіх сферах життя, і захисту та державної протекції тут потребує лише українська мова.

Про те, що ініціатива Партії Регіонів носить суто про вокативний характер, свідчить те, що за результатами всіх соціологічних опитувань, мовне питання для мешканців Луганщини не є пріоритетним – на шкалі нагальних потреб люди ставлять його нижче десятого місця. Та навіть Янукович – і коли він був губернатором, і коли очолював Уряд – не ставив на порядок денний мовного питання, поки його йому не нав’язав за місяць до виборів відомий кремлівський радник-провокатор Гліб Павловський.

Це суто політичне питання, яке здіймається сьогодні з боку тих кіл, які продовжують працювати на розкол України, як це було на виборах 2004 року. У них є завдання, що Україна в тих межах, в яких вона сьогодні існує - перестала існувати. І про це треба вголос говорити. Вже є приклади – славнозвісні події 2004 року – їм ніхто не дав до цього часу оцінки. Я переконаний, що справжній режисер мовних провокацій знаходиться за межами України.

Після парламентських виборів в Україні відбулася череда губернаторських відставок. Голова Луганської облдержадміністрації Геннадій Москаль втратив посаду першим. Він вже знайшов нову роботу. Вже заповнено ті губернаторські вакансії, які виникли пізніше. А луганське крісло й досі пусте… Чому?

- У мене є відповідь на це питання. Це повний безлад в Секретаріаті Президента. Вони лякаються Луганщини, бояться Донеччини. Для них це як terra incognita. І ніхто не має бажання взагалі з’ясувати – в чому там проблема? Я можу сказати, що це велика була помилка Секретаріату Президента – усунення Москаля з посади в цей час. Це велика помилка.

-Але коли була висловлена недовіра обласною владою, Президент мусив його звільнити?

- Це дуже цікава річ, коли депутати мають право. А треба чітко мати розуміння, що для цього повинен бути аргумент. Якщо людину звільняють з роботи, то треба сказати – що він не зробив, або що він зробив не так… Але це не може бути бажання, навіть якщо це дві третини або три чверті депутатів - звільнити того чи іншого голову обласної державної адміністрації. Повинні бути якісь підстави до цього. Я не розумію, за що зняли Москаля.

- Поки Москаль працював, Ви не були його симаптиком, а тепер захищаєте…

- Я не був ні його симпатиком, ні опонентом. Ви знаєте, що мене пішли по політичних мотивах. Кучмівська політика продовжується, на жаль, в державі, коли людину звільняють з посади, навіть не пояснюючи причини звільнення, і людина узнає про це з ЗМІ. Це було за часів Кучми, і зараз Віктор Андрійович Ющенко з своїм оточенням продовжує цю річ.

Я не можу бути чи симпатиком, чи антипатиком Москаля. Я можу сказати, що як людина державна, Москаля не треба було зараз чіпати. Інша річ, що сьогодні відбувається на Луганщині і чому Секретаріат Президента на це не звертає увагу. Це вже інші питання.

Днями була стаття в «Україні молодій» стосовно подій, які розгортаються в СБУ. Мені трошки сумно, що, по-перше, вийшла ця стаття. Бо про те, що відбувається в СБУ, знають всі. Це почалося не вчора, не позавчора. Віктору Андрійовичу Ющенку в 2005 році треба було просто розпустити цю установу. Хто відповідальний за події 1999 року, за касетний скандал? Це Служба безпеки України. За події 2004 року повинна відповідати СБУ. І принаймні можу сказати – коли Луганська обласна рада прийняла рішення про надання статусу регіональної російській мові, то перше, що повинен був зробити Президент – звільнити голову управління СБУ у Луганській області. Це було б попередження всім державним діячам, мовляв, хлопці, закінчуйте перейматися бізнесовими справами і починайте думати про державу.

Якщо казати відверто, сьогодні органи безпеки, МВС, прокуратури, податкової, суди – це суто комерційні структури. Вони не переймаються питаннями держави. Це є велика проблема, і якщо ми зараз не будемо цю проблему ставити в суспільстві і знаходити виходи… Ця корупція, іржа вже настільки роз’їла наше суспільство, що вона дійшла до останнього виконавця.

Якось я був присутній на нараді у Президента, коли зібралися всі голови обласних адміністрацій, і дуже багато моїх колег сказали: «Дайте мені свого прокурора, свого голову служби безпеки, свого керівника МВС…» Ви розумієте, це взагалі неприпустимі речі. Ці люди не повинні бути Івана чи Петра… Це повинні бути державні люди.

І мені дуже дивно, коли сьогодні в Києві мер Черновецький каже: «Мені не подобається цей прокурор, мені треба свій кишеньковий прокурор, щоб я тут міг керувати» і таке інше…

І тому питання настільки складне сьогодні взагалі, що багато, дуже багато роботи тут для нових депутатів, які почнуть далі працювати в ВР. Питання тої ж самої енергетичної безпеки. Зараз обговорюється в кулуарах, що нібито Юрія Єханурова буде запропоновано на спікера ВР. В мене не підніметься рука, як, я вважаю, у багатьох людей, які є чесні, відверті, проводили ці вибори, голосувати за Юрія Івановича. Поки Юрій Іванович не пояснить свою роль в укладанні газової угоди від 4 січня 2005 року, яку підписав Івченко і компанія. Це також, до речі, питання до СБУ. Хто із представників Служби безпеки відповідав за ці переговори? Чому СБУ виявилася нездатною, принаймні, за офіційною версією, з ясувати, хто стоїть за «Росукренерго»… Ладно я як пересічний громадянин не знаю, що це за компанія, з якою НАК «Нафтогаз України» підписав угоду. Але якщо навіть глава держави не знає, що це за компанія, то з ким же ви, хлопці, тоді сідали за стіл?

У нашій фракції не було дискусії стосовно посад. Я знаю лише одне – що Юлія Володимирівна пропонується на пост прем’єр-міністра. Але на інші питання треба мати відповідь у суспільстві. Бо той же Юрій Іванович, перебуваючи у Луганську, 29 чи 30 грудня 2005 року, представляючи Москаля на посаду голови Луганської обласної державної адміністрації, заявив – і це зафіксовано у всіх ЗМІ – що Україна ніколи не підпише цих договорів, бо в нас все узгоджено до 2010 чи 2012 року. Через чотири дні ці події відбуваються, Юрій Іванович бере свої слова до себе… Але так неможливо, хлопці. Я в цей час перебував у США, то саме толерантніше, що було там на рівні газетних заголовків, так це «Українці з їхали з глузду».

- Які є основні кандидатури на посаду голови Луганської ОДА?

Я надіслав пану Кінаху, коли він ще був секретарем РНБОУ, офіційні документи, де розповів про крадіжку у шахтарів 52 мільйонів тон вугілля. До цього часу, звичайно, до цих документів ніхто не приторкався. Принаймні, мені невідомо, щоб хтось до них приторкався. І сьогодні банд-угрупування, яке здійснило ту крадіжку, штовхає своїх людей на голову Луганської обласної державної адміністрації. Один із членів цього угрупування сьогодні вже працює заступником голови Луганської обласної адміністрації. Я б міг назвати прізвище, всім це відомо, навіть ЗМІ писали. Я не розумію, як може претендувати на посаду губернатора людина, яка має відношення до організації з’їзду сепаратистів в Северодонецьку. Ця людина сьогодні цілується та ручкається з керівниками Секретаріату Президента… Сьогодні йде шалене лобіювання цієї кандидатури.

Повинна бути державна стратегія взагалі стосовно держслужбовців. У нас її не існує. У нас звільняють людей, викидають їх, як вони вважають, на вулицю, навіть не з’ясовуючи, а чому це відбувається. Це не тільки Луганщина. Для мене дивно – чому зняли Жовтяка? Це треба, щоб Ссекретаріат Президента не просто підписував указ, а пояснив – Євген не зробив перше, друге, третє…

- Ви не пропонуєте повернути себе?

- Ні, я можу сказати, що я вдячний Президенту, за те, що він мене призначив в лютому 2005 року головою обласної державної адміністрації, в якій я пропрацював. В мене сьогодні є – принаймні, я так вважаю – набагато більше уявлення про ті проблеми, які існують в державі, і я відчуваю, що здатен їх вирішувати вже на загальнонаціональному рівні.