Двадцять шість і одна. Як дерибанили Раду

Майже так називався один закордонний фільм. «Двадцять шість чоловіків і одна жінка». Зараз у нас в Україні маємо щось схоже. Двадцять шість комітетів Верховної Ради і ще одна спеціальна контрольна комісія з питань приватизації. Я вже навіть забув, про що був той фільм, але те, що комедія, пам’ятаю точно. Комедією є й багато що з того, що відбувається у Верховній Раді. А вже справа з розподілом посад у комітетах - поготів.

Почнемо з головного і найбільш ласого комітету – бюджетного. Хоча й було прийнято рішення про чисельну межу – верхню і нижню – членів комітету відповідно 20 і 7 нардепів, та куди там! До бюджетного комітету збіглася аж 31 людина. Це ж головне місце, де розподіляють гроші у Верховній Раді. Саме там і знаходиться головна державна годівниця. Ось чому тут є повний аншлаг. В постанові вирішили попустити верхній кордон. Дали добро на 30 чоловік.

Чотири таких – бюджетний, фінансовий, з питань ПЕК, а також аграрний і земельних відносин. Я думаю, не варто говорити, чому, як мухи на мед, злітаються туди депутати. Візьміть комітет з питань фінансів і банківської діяльності. Грошей там, начебто, не ділять. Зате є там дуже масна річ. Саме цей комітет є базовим у питаннях митно-тарифної політики. Поле для лобістів неймовірне.

Але повернемось до бюджетників. Головним і мало не єдиним документом у ньому є бюджет держави. А до цього перший начерк – бюджетна резолюція. Потім, коли бюджетний рік почався, саме у ньому вариться головна кухня стосовно змін до бюджету. Серед 31 депутата тут 18 представляють більшість, 13 – опозицію. Співвідношення - 58 до 42. Дещо більше, ніж загалом у Верховній Раді – 53 до 47. Та особливо бідкатися тут навряд чи варто. Наші «антики», маючи більшість загалом, можуть не хвилюватись. Навіть якщо не продавлять рішення в комітеті, то в залі перевага їм, звісно, забезпечена.

В керівництві бюджетного комітету співвідношення ще більш разюче. П’ять до двох, або у відсотках – 71 до 29. Але то таке. Скаржитися треба тільки на себе. Інтриги з головою комітету, зрозуміло, ніякої – Микола Азаров. Добре, що хоч його посунули від податків і взагалі від писання інших економічних законів. Цьому знавцю маркшейдерської справи, доктору геолого-мінералогічних наук спокою не дають лаври великого економіста.

Це ж він перетворив податок на додану вартість в головний важіль розбудови кланово-корупційної держави. Це при ньому була розроблена чітка система повернення податку на додану вартість потрібним людям. Але краще говорити про діяльність цього еквілібриста від економіки за допомогою цифр. Якщо доходи зведеного бюджету зросли за 2004 рік на 21,6%, то в 2005 році – на 46,4%, тобто більш, ніж удвічі. І не слухайте розмов про зростання цін за часів помаранчевих у 2005 році, бо то є справжнісінька брехня. Інфляція у 2005 році була меншою: індекс споживчих цін за цей рік склав 10,3%. Тоді як за останній рік «самого успішного» прем’єра при владі, а саме, у 2004 році – 12,3%. Так що тут крити нічим.

А як збирав податки пан Азаров? А дуже погано. Податку на додану вартість за 2003-2004 роки було надіслано до того ж таки зведеного бюджету – 13,2 + 16,2, а разом – 29,4 млрд. гривень. За один же тільки 2005 рік при «суцільних кризах» в економіці, як волали пани регіонали, в бюджет пішло 33,8 млрд., або на 14,5% більше, ніж за два попередні роки разом узяті. І приріст надходжень від року до року відповідно був: 22,7% від 2003 до 2004 років і абсолютно незрівнянно більше – 102,4% в 2005 році проти 2004. А при меншій інфляції за часів помаранчевих це співвідношення виглядає ще більш разюче. Хоча й того, що є, достатньо.

Згадаймо тільки фіскальний перл пана Азарова щодо спецрахунків для ПДВ. Наступного тижня в 2004 році в «Бізнесі» нашому податковому кустарю-одинаку на елементарних прикладах показали повну профнепридатність його новацій. Безглузде рішення було відмінено, а пан Азаров намагається не згадувати про ці та інші анекдотичні рацпропозиції. Дайте дорогу молодим, більш фаховим і більш порядним.

Хоча, якщо говорити відверто, то на бюджетний комітет він і раніше не тягнув, а тепер «світовий» економіст тим більше не підходить для цієї функції. Бюджетний комітет при цьому добродії і йому відповідних, не менш «потужних» економістах – Барановському, Макеєнкові, Пеклушенкові – перетвориться на лавочку з роздачі слонів.

Як разюче відрізняється у цьому плані комітет з питань фінансів і банківської діяльності, де зібрано кращих знавців економіки. Хоча і тут мені тяжко зрозуміти, що там будуть робити панове Клюєв, Цушко і достославна пані Кириченко, відомий спеціаліст з виголошення усіляких розвінчующих спічів на межі з істерикою.

В цілому економічний сектор опозиції дасть сто очок фори своїм опонентам з більшості. Хоча серед регіоналів безліч «проффесорів» і докторів економічних наук, але серйозний економіст серед них, мабуть, всього один – Плотніков. Всі інші носії всіляких звань у цьому таборі – породження ганебної практики, що розквітла за часів Кучми, вкрай здевальвувавши всю систему виховання наукових кадрів.

А що робиться в інших комітетах? Це ж скажіть, яким робом просочився головою комітету з питань правової політики пан Євген Кушнарьов? Закінчив будівельний інститут, за фахом – інженер-механік. Десь таки став кандидатом, але не технічних, а економічних наук. Скільки у нас таких самородків! Кушнарьов саме з цієї когорти. І разом з тим Юхим Леонідович Звягільський, що не кажи – голова світла. Але з якого часу він став фахівцем із закордонних справ?

Взагалі, парламент у нас – архідивний! Маємо двох міністрів закордонних справ у парламенті – Удовенка і Тарасюка. А головувати у комітеті, що відає нашим законодавством у міжнародних справах, буде кандидат історичних наук, соціаліст Шибко. Та це у нас вже така традиція виробилась. Аби цим комітетом опікувались люди, далекі і навіть дуже від закордонних справ – Дмитро Табачник, Станіслав Сташевський, а тепер ось – Шибко.

Або чому перший заступник голови комітету з питань економічної політики – юрист Катеринчук, а блискучий фахівець з питань приватизації – Олександр Бондар – ходить в рядових членах? І скільки таких прикладів – не перелічити.

Візьмемо ще два комітети. По-перше, той, що опікується питаннями охорони здоров’я. Після двох потужних знавців системи охорони здоров’я – Шевчука і Поліщука – ми побачили на чолі комітету пані Бахтеєву. Ще порівняно недавно – рядового лікаря. Як кажуть, після смерті свого родича – Ахатя Брагіна, відомого донецького авторитета – вона стала з допомогою певних людей головним лікарем обласної лікарні, а через короткий час і депутатом. Добре обізнана з ненормативною лексикою, але, не усвідомлюючи глобальних завдань нашої медичної галузі, вона тепер може п’ять років кермувати у законодавчій сфері цієї галузі нашого життя. Пожаліймо нашу медицину.

Не менш дивною є фігура керівниці комітету у питаннях науки і освіти. Пані Самойлик, вчитель за фахом, очолювала донедавна інший комітет – з питань сім’ї, молоді і туризму. Пам’ятаю, як затято вона просовувала закон про туризм, який по суті знищив дрібний бізнес у цій сфері. Комуністка за належністю до фракції, вона пропагувала абсолютно несумісні з комуністичними цінностями принципи у цьому питанні. І ось тепер – наука і освіта. Так, вона – вчителька, директор школи у минулому. Але її погляди з позаминулого сторіччя на цю справу будуть справжнім гальмом. Тим більше, що вона вже давно відійшла від цих проблем. І знов-таки після Семиноженка, Юхновського та навіть Ніколаєнка, це буде відчутним зниженням потенції у цій області.

А комітети у правовому секторі парламенту? Я і раніше, і зараз не розумію потребу у наявності двох окремих комітетів – з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією і з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Ці комітети мали бути об’єднані, це зрозуміло всім і кожному. Тим не менше, віз і донині там.

Є взагалі протиприродні речі. Ну, звісно, призначення головою комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин пана Леоніда Грача. Мій земляк, вінничанин, на кримських хлібах і під південним сонцем вибився в одного з головних збуджувачів усіляких конфронтацій у Криму. Одна тільки надія, що противага йому в особі Чубарова, Джемілєва, Терена не дасть розгорнутися цьому затятому українофобу.

Звісно, ми маємо приклади влучних призначень. Зокрема, голова будівельного комітету Юрій Сербін. Керуючий будівельним трестом у 90-му році, депутат тоді ж, міністр будівництва. Людина із свіжими ідеями, яких іноді було забагато не те, що для однієї людини, а для декількох. Врешті-решт, різнобічний бізнесмен, хоча й з будівельним ухилом. Це буде людина на своєму місці.

Хоча знов-таки дивує, і навіть дуже, наявність галузевих промислових комітетів. Адже підходи в головному у всіх цих сферах нашої господарки дуже близькі. Хай це був би один могутній комітет з галузевими підкомітетами. Але тоді така сполука давала б можливість виробляти узагальнені концепції. Тільки розвиваючи їх з урахуванням особливостей кожної промислової ланки.

Ну, і дещо про політику. Якщо відбудеться таке омріяне деякими політиками приєднання «Нашої України» до регіоналів, то опозиція залишиться без найбільш значущих комітетів з контролю за діями влади. Окрім тільки комітету зі свободи слова і контрольної приватизаційної комісії.

А по-друге, все ж таки з обох сторін відбулося майже повне ігнорування суспільної думки. Призначення головами комітетів таких одіозних фігур, як Грач, Ківалов, Кушнарьов, є викликом всім виборцям. Знаменитий «підрахуй», що вийшов сухим із води, або, вірніше, його таким випустили, буде керувати питання судочинства. Аж комітет під нього виокремили. Це що, за його подвиги? І він буде продовжувати заправляти у своїй одеській вотчині, юридичній академії, як це було раніш? Та й друга сторона відзначилася, поставивши на чолі комітету з ПЕК Миколу Мартиненка. Скільки було говорено про нього, але всі помаранчеві і тут отримали облизня.

Ось назвав наших антикризових коаліціянтів «антиками» і подумалось: а таки ж добряче ці добродії потягнуть Україну назад. Добре пригальмують ходу України. Намагання поставити нашу державу на російські рейки розвитку з її невичерпними сировинними потенціалами нічого доброго не дасть. Всі ці Януковичі, Азарови, Грачі, Кушнарьови повернуті головою назад. І треба доносити «до кожного жителя Сходу і Півдня», чого добивалися ці «друзі народу» і як вони кермували Україною. Ото вже дійсно – антики!