Фільм Спілберга і Пінчука вийшов у широкий прокат

Назви своє ім'я/Spell Your Name

Режисер: Сергій Буковський

Сценарист: Сергій Буковський

Оператор: Роман Єленський, Володимир Кукоренчук

Країна-виробник: США – Україна

Кіностудія: USC Shoah Foundation Institute for Visual History and Education, Film Plus Ltd.

Рік: 2006

Час: 87хв.

Дозвільний індекс: Україна (ЗА)

Український дистриб’ютор: "Аврора фільм"

2 копії у прокаті в ориґінальній версії (російська й українська мова).

У широкий прокат нарешті виходить стрічка, про яку так багато говорено, зокрема, восени минулого року, коли у Києві відбулася її пишна прем’єра, що на неї спеціально зі США прилітав знаменитий режисер і продюсер, співпродюсер фільму "Назви своє ім’я" Стівен Спілберґ. Інший продюсер картини – Віктор Пінчук, людина не менш відома в Україні.

Для справжніх кіногурманів, вочевидь, більшим арґументом переглянути стрічку стане ім’я її режисера: Сергій Буковський – один з найкращих представників української школи документального кіна, автор низки прекрасних стрічок, лавреат численних фестивалів і безумовний майстер своєї справи. В основі його нової документальної картини "Назви своє ім’я" – відеосвідчення про Голокост, зібрані Фундацією Шоа в Україні. Фундація Шоа – це "Фундація візуальної історії тих, хто пережив Шоа" ("Шоа" в перекладі з івриту означає "катастрофа"). Стівен Спілберґ заснував Фундацію Shoah 1994 року, після фільмування "Списку Шіндлера" з метою записати на відео та зберегти ці важливі свідчення про Голокост. На сьогодні зібрано понад 52 000 записаних на відео свідчень у 56 державах 32 мовами, в тому числі й в Україні.

З рецензії кінокритика Олексія Радинського на фільм "Назви своє ім’я": "Коли йдеться про Голокост, етика неминуче домінуватиме. Естетика, покарана за "співучасть" у нацистській авантурі, має мовчати, – що й мав на увазі Адорно, кажучи непристойно затягану нині фразу про неможливість віршів після Освєнціма. Відеодокументи, з якими мав справу Буковський, – самодостатні. Тому працювати з ними найскладніше: кінематографічні "підпорки" з арсеналу документаліста тут не діють. Зарадити може лише побудова дистанції між автором та матеріалом. Буковський діє зворотньо, він утягує реальність відеодокумента до нашого соціального світу: зала очікування, оповідь у формі дорожніх нотаток, лептоп на столику в купе, що відтворює зображення однієї з героїнь. Він робить усе, аби змусити глядача пережити досвід промовця". Також – рецензія кіноритика Дмитра Десятерика на фільм Сергія Буковського.