Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Тимошенко: всьому є край. Я більше так не можу!»
	»Резонансні справи - винних немає!
	»В’язні Фонду держмайна
	»Хатинки Литвина. Як живуть «олігархи розумової праці»
	»Прокуратура надумала знести будинок куми Ющенка?

Не пропустите »

	»Завершился первый полуфинал «Евровидения»
	»Ринат Ахметов: "Европейский Кубок будет в Донецке"
	»"Над океаном Наина меня разбудила: "Борис упал и обо%%ался"

За рівнем капіталізації колишня «Криворіжсталь» (нинішня «Arcelor Mittal Кривий Ріг») зараз займає перше місце в Україні. Й хоча сума в 24 млрд. грн., заплачена за це підприємство в 2005 році, перевищила всі доходи від приватизації в Україні разом узяті, нинішня капіталізація «Криворіжсталі» на третину більша — 38 з половиною млрд. грн.

Звісно, від цього неабияк виграли дрібні власники акцій підприємства. Стандартний пакет, який отримували звичайні робітники цього заводу, зараз можна продати за 6 тисяч грн., хоча ще два роки тому він не тягнув й на тисячу.

Отож, хоча приватизація підприємства-гіганта іноземним інвестором й викликала чимало нарікань серед деяких політичних сил, а також не сподобалася левовій частині українців, які проживають в основному у східній частині нашої країни, певні позитивні зміни можна побачити неозброєним оком.

Опоненти приватизації аргументували, що інвестор відомий своїм утиском робочого класу, й криворіжці будуть плакати гіркими сльозами й проклинатимуть державу, що продала їх клятим буржуям. Насправді, деяка інформація про способи господарювання «Mittal Steel» на інших підприємствах за кордоном викликала хвилювання, наприклад різке скорочення робочих місць.

З часу приватизації на сьогоднішній момент минуло два роки. Вже можна зробити якісь висновки з господарювання на нашому підприємстві. Отож «Обозреватель» вирішив відвідати «Криворіжсталь» та поцікавитися, як робітникам живеться при нових власниках.

«Криворіжсталь» цікава в цьому плані не лише як єдиний приклад дорогої приватизації, а ще й тому, що це підприємство, завдяки якому живе 800-тисячне місто Кривий Ріг. Місто, яке завдяки «Криворіжсталі» й виживає, й помирає. Бо небо в Кривому Розі зовсім не таке, як над іншими містами — в передсвітанковий час воно набуває густої бурої барви. Щоправда, через декілька годин бура імла розсіюється, щоб знову поступово набирати густину ввечері. Пояснення цього явища дуже просте: вночі на повну потужність включаються плавильні печі колишньої «Криворіжсталі», які височіють просто серед міста, а в день виробництво збавляє оберти, щоб мешканці Кривого Рогу не забули небесну блакить.

Отож, якщо приїхати в Кривий Ріг рано-вранці, стає страшнувато. Однак не можна не помітити вигідні риси, що відрізняє це місто від сотні подібних міст в Україні. Будинки тут, як й скрізь, - з облізлими фасадами, зате сила-силенна різних крамничок, які прикрашають кожен на свій лад перші поверхи будівель. Це свідчить про те, що купівельна спроможність мешканців міста доволі висока. Й кожен з 7-8 працездатних жителів Кривого Рогу отримує можливість ходити в магазини завдяки своєму заробітку на «Криворіжсталі».

Цікаво, що «Arcelor Mittal Кривий Ріг» тут продовжують називати «Криворіжсталь», а нових власників або «індусами», або взагалі «індєйцами». Більшість опитаних працівників «Arcelor Mittal Кривий Ріг» та жителів міста, особливо старшого віку, нарікають на нових власників, ні за щось конкретне, а просто за те, що вони чи то «індуси», чи то «індєйці», тобто представляють іноземних буржуїв, в ненависті до яких виховали не одне покоління радянських громадян. Як сказав «Обозревателю» один чоловяга старшого віку - слюсар, що пропрацював на підприємстві 40 років: «Влада повинна бути, як при Сталіні, щоб «Криворіжсталь» на державу працювала. А Ющенко — бандіт та Тимошенко — воровка, віддали підприємство якомусь іноземному дядьку, й ми на нього батрачимо».

Щоправда, були й інші думки. Молодий охоронець на прохідній розповів «Обозревателю» наступне: «Люди як люди ці індуси. Я б навіть сказав чемні та скромні. Й умови роботи для працівників постійно покращують. А те, що люди незадоволені, це тому, що в них стереотип щодо нових власників закладений негативний, так само, як НАТО — це погано. А чим Росія краща? Вона стільки гадостей нам постійно робить?»

Поцікавившись емоціями працівників, «Обозреватель» вирішив дізнатися, як конкретно інвестори виконують свої соціальні обіцянки. В цьому журналісту допоміг голова профкому Бобченко Юрій Вікторович. За його словами, до нових власників профком претензій не має. Мовляв, з новим керівництвом постійно ведуться переговори, й зараз вони навіть «перевиконують» соціальні обіцянки.

Бобченко зауважив, що це, певно, перший приклад в Україні, коли інвестори виконують свої соціальні зобов’язання. Він, зокрема, похвалився, що середня зарплата з врахуванням 13-ї на підприємстві становить 2600 грн. Що є одним з найкращих показників  сталеварних підприємств-гігантів в Україні. Юрій Вікторович зауважив, що більше платять лише на «Запоріжсталі», але для цього є об’єктивні причини: там виробляється більш дорога продукція — сталевий лист.

Також голова профкому похвалився, що зарплата поступово зростає. З початку року її ріст склав 15 %, до кінця року є домовленість, що вона зросте на 30%.

Для прикладу, Юрій Вікторович, розповів, що в часи, коли підприємство було державне, середня зарплата була 200 грн., коли були Пінчук-Ахметов — 1500.

«Хоча з попередніми власниками теж не було погано. Вони самі розуміли, що потрібно людям, й підвищували зарплати без будь-яких переговорів», — похвалив Бобченко спонсора партії, яку підтримує переважна більшість працівників «Криворіжсталі».

«Тимошенко тут дуже не люблять. Працівники заводу були дуже роздратовані, коли вона демонструвала бурхливу радість під час продажу підприємства іноземному інвестору. Люди вважають, що воно мусило б належати державі, або хоча б своїм бізнесменам», — розповів про настрої на заводі Бобченко. В цьому «Обозреватель» пізніше й сам переконався.

Трошки з образою голова профкому додав, що на підприємство жодного разу не навідався близький соратник Тимошенко Турчинов, хоча тут він починав свою трудову діяльність.

Після політично-ліричного відступу голова профкому знову почав рекламувати нових власників.

Зокрема, розповів про програму добровільного звернення. Як і попереджували противники приватизації, інвестори «Криворіжсталі» вирішили, що штат підприємства роздутий, й його треба скорочувати. Але зробили хитрий маневр, щоб це не викликало нарікань у Фонду держмайна: залежно від стажу роботи працівник, що надумав звільнитися, отримує певну суму на руки. Зовсім немаленьку. Особливо вигідними виявилися умови для працюючих пенсіонерів, які все своє життя пропрацювали на підприємстві, — звільнившись вони отримували в середньому від 5 до 15 тисяч доларів. Таким чином звільнитися й піти на відпочинок вирішило аж 8600 осіб. Зовсім добровільно, отож, які можуть бути претензії?

Щоправда, ФДМ деякий час мав серйозне зауваження, що інвестор не виконує свої зобов’язання щодо побудови житла для працівників підприємства. Але й тут інвестор виправився. За словами голови профспілки, через кілька місяців буде здано перших 150 квартир.

Також Бобченко зауважив, що нові власники готові виділяти кошти на покращення умов праці. «Вони нам кажуть: кошти на це є. Розробляйте програми».

Заступниця Бобченка Бутенко Наталя Олексіївна з захопленням розповіла, що новенького з’явилося на підприємстві, щоб покращити важку роботу металургів. Зокрема, про нові робочі костюми, засоби захисту обличчя. Однак з особливим задоволенням Наталя Олексіївна похвалилася новим милом.

«У нас 30 тисяч людей працюють на роботі, яка пов’язана з забрудненням тіла. А митися доводилося господарським милом, бо діяла відповідна постанова народних комісарів 39 року! Тепер ми змінили господарське мило на банне», — заявила Наталя Олексіївна.

Вона показала журналісту різні шампуньки та креми, які також плануються ввести в користування. Тішилась, як дитина. За її словами, нові власники бачили в яких умовах працюють робітники на Заході, отож до покращення умов праці ставляться з більшою увагою ніж доморощені бізнесмени.

«В цьому плані з ними легше. Однак є такі ситуації, коли вони нас не розуміють. Наприклад, в 2006 році не привітали жінок з 8 Березня. Ви уявляєте, яка ображалися наші працівниці?! В цьому році зрозуміли помилку й привітали. Вони не намагаються сподобатися, це в принципі неможливо, але намагаються бути справедливими», — розповіла Наталя Олексіївна.

Також, за її словами, потроху відбувається модернізація підприємства. Зараз вже реконструйована одна коксова батарея, на черзі ще дві, планується будівництво закритого літейного двору, де розжарені ріки не будуть текти з-під поверхні, та найголовніше  - будівництво нової аглофабрики, бо стара викидає в атмосферу 40% усього забруднення.

Цікаво, що працівники не завжди вітають покращення умов праці. Наприклад, Наталя Олексіївна розповіла, що кабіни постів управління в прокатних цехах укомплектували кондиціонером, зробили звукову ізоляцію, захист від інфрачервоного проміння та розплавлених бризок. «Однак працівники вимагають: познімайте все, хай буде, як раніше». Причина: за покращених умов роботи на пенсію треба йти на п’ять років пізніше, а надбавка за важкі та небезпечні умови праці в зарплаті менша.

Однак не все до вподоби й такому оптимісту, як Наталя Олексіївна — вона дуже шкодує за українськими надрами.

Справа в тому, що «Криворіжсталь» - підприємство з повним циклом виробництва, до якого входить гірничо-збагачувальний комплекс, коксохімічне виробництво й шахтоуправління по видобутку залізної руди. Нові власники збільшили її видобуток настільки, що забезпечують потреби не лише «Криворіжсталі», а  й своїх підприємств у Румунії та Казахстані.

Щоб не ганяти з Казахстану назад пусті вагони, Arcelor Mittal купив там вугільну шахту, й таким чином обмежив закупівлю українського вугілля.

«Ви б тільки подивилися на землі біля Миролюбівки! Відвали, кар’єри, сплюндрована земля - місячний пейзаж! Це ненормально, що іноземці нівечать нашу землю, вибирають для своїх потреб ресурси», — вважає Наталя Олексіївна.

Ще одна велика претензія до нових власників: викиди в повітря, за два роки їх роботи вони не зменшились. Хоча зроблено багато нововведень для покращення екології, однак інтенсивність виробництва постійно нарощується, й викиди залишаються тими самими.

Скаржаться на це й у міськвиконкомі. Екологія для цього міста - найбільший біль. Влада викручується, як може. Наприклад, через забруднення водойм у місті, у декоративні фонтани перед міськвиконкомом пустили питну воду й дозволили купатися дітям. Однак, щоб перетворити Кривий Ріг на місто-курорт цього мало. Все залежить від того, як «Arcelor Mittal Кривий Ріг»  проведе екологічну модернізацію. В усьому іншому новими власниками «Криворіжсталі» в міськвиконкомі більш задоволені, ніж навпаки.

«Завдяки рівню зарплат на цьому підприємстві приватним фірмам доводиться теж триматися на рівні. Отож, після Києва ми на другому місті по рівню середньої зарплати. В основному завдяки «Криворіжсталі», — розповів «Обозревателю» один з працівників виконкому.

На жаль, думки пересічних громадян виявилися не такими оптимістичними, як керівництва.

«Обозреватель» після закінчення зміни на «Криворіжсталі» побачив людей невеселих й виснажених, які були зовсім не в захваті від спілкування з пресою. «Обозреватель» задавав одне й те ж запитання, коли їм було краще: коли "Криворіжсталь" була державною, коли належала Пінчуку-Ахметову, чи коли «індусам»? Основні відповіді — «однаково погано».

Такої думки, наприклад, Олександр Миколайович, кремезний чоловік середніх років, який на підприємстві два десятки літ. «Коли "Криворіжсталь" була в державній власності, справді - зарплати були низькими. Але це було об’єктивно, бо завод часто стояв, не було замовлень, зате у працівників було багато вільного часу, можна було більше бути з родиною. Тепер ми працюємо на «ізнос». Звільнилося багато людей, їх роботу доводиться виконувати нам».

«Яка у вас зарплата?»

«2700 грн. Але хіба це багато? Адже я працюю при температурі 60 градусів».

Поскаржилася «Обозревателю» на велике навантаження бухгалтер цеху Ірина. За її словами, їх працювало троє, однак одна жіночка звільнилася, й тепер доводиться робити її роботу. «Працювати інколи доводиться по 15 годин на добу, а зарплата лише 1270. Моя дочка інженером тут працює, вона також бере роботу додому».

А прибиральниця Ірина просто плаче. Зарплата у неї мінімальна — 400 грн. Більшість прибиральниць позвільнялися, туалети чистити нікому.

А ось молодь настроєна оптимістичніше. Молодий хлопець Андрій працює в ремонтній бригаді: «Звичайно зі звільненням людей стало не вистачати робочих рук, а модернізація підприємства йде помалу. Але зарплата на мою думку хороша. Я отримую 2300 грн. А пенсіонерам зараз взагалі краса: йдеш на відпочинок й отримуєш пристойні гроші».

«Обозреватель» розговорився з одним таким пенсіонером: «Видали мені 54 тисячі. Ніколи таких грошей в руках не тримав. Сину дав половину на машину. Так що новими власниками я задоволений, були б старі - певно, просто б викинули з заводу». Він розповів, що коли з’явилася постанова про добровільне звільнення, в цехах тільки й рахували, хто скільки отримає, якщо звільниться. «Звичайно, найвигідніше було пенсіонерам — ось ми й звільнилися».

Після щасливого пенсіонера «Обозревателю» довелося спілкуватися з людьми, що лише скаржилися.

Дядько Володимир поскаржився, що у їхньої бригади забирають холодильник з квасом. «Працюю в ремонтному цеху, що займається озелененням. Насапаємся на сонці, хочеться квасу попити, а тепер його нема».

Дядько розповів, що в них у бригаді одні інваліди, й таке ставлення його дуже ображає. «Я з 1979 працював сталеваром, але впав з висоти, пошкодив спину. Потім був слюсарем, однак схопив інфаркт, й мене перевели на озеленення, заробляю 1000 грн. Робота теж не легка, а керівництву квасу шкода. Хоча я думаю індуси тут ні до чого, це все наші крутять».

Були й досить оригінальні претензії до нових власників. Наприклад, «Обозреватель» розговорився з групою працівників ТЕЦ, що в спецкостюмах та чорними обличчями направлялися в баню помитися.

«Перестали жінок на деякі роботи брати», — поскаржився один чоловік з групи.

«А що тобі баби Наді не вистачає?», — інший підсміюючись кивнув на дуже об’ємну жінку, з напівголим торсом, що хутко скрилася від фотоапарату в приміщенні бані.

«Хочеться молодих, свіженьких», — з болем відповів чоловік.

Інший його підтримав, мовляв, раніше, особливо за Радянського Союзу, веселіше працювалося, «в бригаді було багато апетитних жіночок».

За такими розмовами робітники прослідували в баню.

До речі, Наталя Олексіївна з профкому підтвердила «Обозревателю», що справді існує така дискримінація: «Зараз ми перестали брати на важкі роботи жіночок». Вона зауважила, що це не завжди подобається не лише чоловікам, а й самим жінкам й позначається на виробництві.

«У нас тепер проблеми. Раніш, де низька зарплата й жахливі умови, де пилюка, так, що витягнуту руку не видно, йшли самі жінки. Тепер ми жінок не беремо, а чоловіки туди йти не хочуть», — поскаржилася Наталя Олексієвна.

Вона розповіла, що раніше тут таких жінок можна було зустріти, що аж страшно. «Наприклад, колії жінки з кувалдами обходили. Туди йшли передовсім зечки. Такі жінки!»

Ось таку картину довелося «Обозревателю» побачити на «Криворіжсталі». Однозначно - перша дорога приватизація в Україні не вийшла комом, з точки зору соціалки. Звичайно, не все досконало. Але й порівнювати особливо нема з чим, бо поки що «Arcelor Mittal Кривий Ріг» єдине підприємство, де власники намагаються виконувати інвестиційні зобов’язання.