Москаль: «Народної самооборони» вже немає

Їх мало, але вони створюють інформаційні приводи. Депутати від «Народної самооборони» більшою мірою присутні на сторінках ЗМІ, ніж нардепи потужнішого Блоку Тимошенко. Хоча чи існує сама «Народна самооборона» – питання окреме. Не далі як півроку тому, один з останніх вірних «лицарів» НСО Геннадій Москаль (був обраний народним депутатом по списках НУ-НС восени 2007 року) говорив в інтерв’ю, що не бачить майбутнього «Народної самооборони» без суттєвої «інвентаризації» проекту. Нині, схоже, проводити таку інвентаризацію вже просто нікому та й, можливо, ні для чого. Про своє теперішнє бачення внутрішніх процесів в НСО і в політичному істеблішменті в цілому Геннадій Москаль розповідає «Обозревателю».

- Пане Геннадію, почнемо зі справ партійних. Прес-служба «Народної самооборони» розповсюдила заяву про те, що на депутатів Ар`єва та Донія готується замах. Невже саме ці депутати є такими затятими борцями з Януковичем, а вся «Народна самооборона» – настільки потужною і небезпечною для влади силою, що саме проти НСО готуються подібні провокації?

- Питання не в потужності тієї чи іншої політичної сили. Питання в окремих депутатах – хто з них на яких стоїть позиціях і які щодо них можна застосувати репресії, виходячи з їхньої професійної діяльності. Ані Ар`єв, ані Доній ніколи не були на державній службі (а це на сьогодні найбільш вразлива категорія, бо завжди можна знайти якийсь підпис, котрий стоїть не там, де треба, і говорити про перевищення повноважень абощо). Ар`єв – журналіст, Доній завжди займався політичною діяльністю, ще до незалежності України… Щодо них неможливі жодні кримінальні переслідування, тому я не виключаю, що такий намір міг бути, бо інші методи тут просто не працюють. Вони – люди грамотні, вміють подати інформацію і мають певний авторитет серед представників преси.

- Я перефразую запитання. Що все ж таки на сьогоднішній день представляє собою «Народна самооборона»? Як ви самі це визначите?

- Такого проекту як «Народна самооборона» сьогодні вже немає. Він розпався. Починалась «Народна самооборона» як громадянський рух, і в такому стані вона знаходилась певний час, і йшла непогано… Перша помилка «Народної самооборони» полягала в тому, що вона не пішла одна на вибори 2007 року. В неї були непогані стартові умови. В цей проект можна було залучити людей, а не йти разом з «Нашою Україною». Але рішення було прийнято протилежне. Саме це і відлякало багатьох від «Народної самооборони», а призвело все це до того, що ми стали додатком до дев’ятьох політичних сил, які об’єдналися в «Нашу Україну». Конфлікт за таких умов був неминучим, тому ми потроху відходили і відходили, а потім ще й почався конфлікт між засновниками НСО – Луценком та Жванією.

- Конфлікт – це ще м`яко сказано. Жванія пішов сам і забрав частину фракції – Новікова, Лук’янову. Фактично після цього і розпалася парламентська група «Народної самооборони». І це вже не кажучи про фінанси…

- Так, зникла фінансова підтримка. Інші учасники НСО були представниками максимум середнього класу, тобто не було таких, які могли б фінансово цю структуру підтримувати. Все ще трималось, доки громадський рух не переріс у політичну партію. Але я, наприклад, не вступив до політичної партії. Лишився прихильником «Народної самооборони», але не членом партії. Решта разом з Новіковим перейшли до нового політичного проекту пана Жванії.

- То ж на кому іншому, як не на Луценку, лежить відповідальність за подібну ситуацію? Маю на увазі парламентські вибори, на які, за вашим переконанням, НСО слід було йти окремо від Ющенка. Але хіба не лідер вашої організації – Юрій Луценко – приймав остаточне рішення?

- Відповідальність лежить на обох акціонерах. А я ніколи не був акціонером, був просто робочою силою, і судити нікого не берусь – не можу сказати нічого поганого ні про одного, ні про другого. Вони були батьками, які створили цю політичну силу. Вони взяли мене у цей проект в тяжкий для мене час, коли я був без роботи і не міг влаштуватися ніде – на жодну роботу, бо в цей час головою президентського секретаріату був Віктор Балога. Тому судити їх – неетично. Це їхні взаємовідносини, їхні поразки – те, що вони посварилися. А програли від цього вони обоє.

- Не будемо нікого судити. Але ситуація така: один «акціонер» – Жванія – відійшов від справ. Інший – Луценко – сидить в тюрмі. Фінансувати «Самооборону», з ваших слів, нікому, бо середній клас таку місію не потягне. То що ж ми маємо у сухому підсумку? «Народної самооборони» немає і вже не буде?

- Я і не заперечую, що її немає. Це була ще одна помилка – перетворювати громадський рух на політичну партію. Бо до громадської організації може примкнути багато хто, а до політичної партії – ні. Ті, хто до неї вступив, якраз і перейшли згодом «тушками» до більшості.

- Гаразд, ті, хто не вступив до партії – ви, Стецьків, Гримчак – чим ви займаєтесь зараз? Я просто намагаюсь зрозуміти, які у вас плани на політичне майбутнє…

- У «Народної самооборони» планів немає ніяких. І майбутнього немає і бути не може. Бо партію треба розбудовувати, приймати свіжі сили, мати якусь стратегію і тактику. Треба або з кимсь блокуватися, або… Або це буде проект, який помиратиме потихеньку. Мені дуже шкода. Але сталося так, як сталося.

- А з Тимошенко блокування неможливе? Всі ви, ті що лишилися прихильниками ідеї громадського руху, так би мовити, романтиками, не бачите себе із нею?

- Нас, «безхозних», у Раді лишилось одиниці. Тих, хто не намагається кудись проникнути. Це - я, Гримчак, Ар`єв, Стецьків… Самі собі начальники, самі собі командири. І питання тут не в Тимошенко, а в її фракції. Дивляться вони на нас вороже…

- Чому?

- Бо знають, що колишньої кількості людей БЮТ сьогодні вже не набере. І тому дуже бояться припливу людей з інших політичних проектів. Якби нас хотіли залучити до співпраці, то задіяли б нас на місцевих виборах, а ми фактично задіяні ніде не були. Я пропонував колись це Луценку, казав, що міг би потягнути такий проект, але так зрозумів, що «фірма» наших послуг не потребувала… А місцеві, звісно, боялися, що хтось прийде, «підсидить» з посади голови якогось обласного партійного осередку… Так що тут не тільки Юлія Володимирівна вирішує, а й її оточення. А я чим більше дивлюся на це оточення, тим менше у мене бажання туди йти.

- Але хоча б Луценка вона візьме у свій список? За умови, якщо його засудять, і депутатський мандат буде єдиним шляхом до звільнення…

- Якщо вирок по ньому ще не вступить в силу до початку роботи нового парламенту, тоді це можливо. А якщо вступить, то ні. Чому ж тоді так Генпрокуратура квапиться? Бо вироку ще треба буде пройти усі інстанції… Єдине завдання – зробити вас судимими, і не допустити більше до жодних виборчих процесів. А єдине вирішення – домовитися про те, хто вас візьме до списку…

- Відомо, що зараз збираються об’єднуватися «Фронт змін», «Громадянська позиція», Європейська партія і партія «Собор». Представникам «Народної самооборони» ця четвірка не цікава? Вас вони не запрошували?

- Ні. І навіть якби запрошували, я б туди не пішов. А об’єднаються вони, коли рак свисне. Де ви бачили трьох українців, здатних об’єднатися? Про що ви говорите? Яценюк, Матвієнко, Гриценко і Катеринчук – ментально абсолютно різні люди. І вони що, будуть разом щось робити? Як казав Станіславський, «нє вєрю». Скільки вже разів об’єднувалися націонал-демократи та чи щось з того вийшло? Подивіться хоча б чим закінчилось об’єднання «Народної самооборони» і «Нашої України»…

- Тепер ближче до Луценка. Гримчаку і Донію не вдалося потрапити до нього у СІЗО, більше пощастило Ніні Карпачовій, і вона сказала, що Луценко – добре почувається і ні на що не скаржиться. Які дані у вас?

- А ви що, розраховували щось інше почути від Карпачової? Карпачова не відходила від СІЗО, коли там були представники Партії регіонів, а Луценка вона захищати не буде. Хіба що робитиме вигляд, що захищатиме… Які, власне, можуть бути новини стосовно людини, яку ізолювали від суспільства? Знати може хіба що тільки адвокат, який мусить захищати його згідно з законом. Більше до такої людини ніхто не потрапить, нема чого туди й ходити – ані депутатам, ані журналістам. Уповноважений з прав людини та адвокат – це усі люди, які можуть зайти до ув’язненого…

- Я, власне, і мала на увазі відомості, які можна отримати від адвоката. Можливо, вони у вас ексклюзивні… Чи буде, приміром, Юрій Віталійович і далі оскаржувати міру запобіжного заходу, яку для нього обрали?

- Він вже оскаржив свій арешт в Апеляційному суді. Адвокат сказав, що тепер подаватиме скаргу до Європейського суду з прав людини, а там справи розглядають від трьох до семи років, тобто це вже може не знадобитися. До того ж, Європейський суд з прав людини буде розглядати справу тоді, коли в Україні по ній прийняті усі судові рішення, а їх іще немає…

- Що означає «може вже не знадобитися»? Луценка встигнуть засудити і звільнити? Чи все ж таки чаша ця його омине? Яким загалом є ваш прогноз по цій справі?

- Якби сьогодні влада не ставила питання про його засудження, для чого їй треба було б все це затівати? Щоб налякати Луценка? Налякати його можна було б у інший спосіб – тягати на допити тощо. Але якщо вже йде ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, то ці матеріали, згідно з Кримінально-процесуальним кодексом, мають бути передані до суду. А суд сьогодні є повністю залежним, повністю підконтрольним, і тому прийме те рішення, яке від нього очікують. Там сьогодні правди шукати абсолютно немає сенсу. І якщо не буде ніяких різких політичних заяв, ніяких санкцій щодо України зі сторони Європи, розраховувати на щось позитивне, я думаю, не варто.